„Київська правда”, № 104,  19  вересня,  п’ятниця

Рубрика „Вперше в області”

Стаття „Відкрито соціальний гуртожиток”

У селі Гайшин Переяслав-Хмельницького району відбулась подія хоч і не грандіозна, але знакова. Тут відкрився перший в області соціальний гуртожиток.

Реалізація цікавого проекту тривала два роки. Довго пустувало приміщення Гайшинського дитячого садочка. І от вирішено було привести його до пуття, переобладнати під соціальний гуртожиток для забезпечення дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, житлом, надання їм психологічних, соціально-економічних, юридичних, соціально-педагогічних та інформативних послуг.

Щоб переобладнати приміщення колишнього дитсадка на гуртожиток, знадобилось чимало коштів. Їх знайшли. З різних джерел фінансування використано близько 850 тисяч гривень. Слід зазначити, що 82 тисячі гривень надав благодійний фонд „Берегиня”, який діє при райдержадміністрації.

— Ми намагалися зробити все так, щоб гуртожиток якомога менше був схожий на якусь казенну установу, — сказала його директор Галина Кучеренко. — Тут усе по-домашньому — затишні кімнати, холи з телевізорами, килимові доріжки, сучасні меблі, простора кухня. Усе нове, красиве. У кімнатах проживатимуть по дві особи. Один з перших наших мешканців — Сергій. Йому 20 років, закінчив ліцей-інтернат у Переяславі, зараз навчається в університеті. Сам родом із Західної України, а у нашому місті проживав на приватних квартирах. Тепер задоволений, що оселився у такому гарному гуртожитку.

Голова Київської облдержадміністрації Віра Ульянченко сказала під час церемонії відкриття гуртожитку, що в державі за час президентства Віктора Ющенка докорінно змінилась політика соціального захисту дітей і підлітків. Ми не інтернати будемо зводити, а будинки сімейного типу, соціальні гуртожитки, щоб кожна дитина відчула родинне тепло. І держава на реалізацію таких проектів буде виділяти кошти, все робитиме, аби діти були забезпечені нормальними умовами проживання.

Віра Ульянченко оглянула приміщення гуртожитку, подякувала за працю всім, хто опікувався відкриттям цього теплого і потрібного дому, особливо ж голові райдержадміністрації Валентині Усик. Губернатор підкреслила, що і надалі обласна влада разом з районними владними структурами працюватиме над створенням мережі закладів соціального захисту. Принагідно згадала історію своєї мами, яка залишилась сиротою під час війни і жила по сусідах, аж поки із фронту не повернувся батько... Не можна зарікатись від ударів долі, але завжди треба сподіватись на допомогу добрих людей. Їх у світі багато, — підкреслила Віра Іванівна.

Г. Карпенко

Рубрика „Дбаємо про майбутнє”

Стаття „Інвестиції дісталися глибинки”

Нові сучасні підприємства, реконструкція та технічне переозброєння діючих, розвиток мережі об'єктів  соціально-культурного та комунального призначення,  впровадження нових технологій та переробки сільськогосподарської продукції,  розвиток малого та середнього бізнесу, комунальних підприємств району, розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва продуктів харчування, захист навколишнього середовища й здійснення природоохоронних засобів — всі ці пріоритетні напрями  людської діяльності сьогодні важко уявити без залучення іноземних інвестицій.  У Сквирському районі з розумінням ставляться до цієї важливої справи, райдержадміністрацією розроблена і реалізується  відповідна Програма залучення інвестицій та поліпшення інвестиційного клімату в районі на 2007-2009 роки.

Як результат загальні обсяги інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) протягом трьох останніх років в районі постійно зростають, іноземні інвестиції  вже отримали 13 підприємств району.  Торік було досягнуто попередньої домовленості з керівництвом іспанської компанії „URSA” — лідером світового виробництва теплоізоляційних матеріалів, про спорудження в промисловій  зоні Сквири заводу з виробництва мінеральної вати та складських приміщень для зберігання і реалізації продукції. Сесіями міської та районної рад надано попереднє погодження місця розташування майбутнього заводу. Обсяг запланованих інвестицій — 115 мільйонів доларів США. Сквирі цей завод принесе 150 робочих місць.

На базі спільного українсько-польського підприємства „Контекс” за рахунок коштів засновників нещодавно  було збудовано  м'ясоковбасний цех потужністю до трьох тонн за зміну, на якому вже трудиться 30 робітників.  Інвестиції в цех склали  2 млн. гривень. Незабаром з'явиться ще один  м'ясопереробний цех. Його реконструкцією нині займається приватний підприємець В.Ф.Скарбенчук. Проектно-кошторисна документація вже виготовлена та пройшла експертизу.

В селі Великополовецьке проводиться реконструкція  будівлі моторного цеху ВАТ „Великополовецьке” під лінію з виробництва піноблоків потужністю 10 тисяч  кубічних метрів на рік.  Інвестором виступає фірма „Вікбуд” МО України. Розмір запланованих інвестицій — 350 тисяч доларів США.

В. Федорук

„Київська правда”, № 103,  18  вересня,  четвер

Рубрика „В облдержадміністрації”

Стаття „Позитивні зрушення – очевидні”

Судячи з порядку денного черго­вої наради в голови Київської облдержадміністрації, „гарячих” тем для невідкладного обговорення з керів­никами виконавчої гілки влади у регіоні назбиралося чимало. Якщо прискіпливу увагу до одних з них можна пояснити особливостями по­точного моменту, то інші і без будь-якої „прив'язки” до часу ніколи не втрачають актуальності.

Чи не найбільш грунтовною та ба­гатогранною була інформація началь­ника головного управління освіти Віктора Бутника. І це зрозуміло. Оскі­льки, виходячи з головного пріорите­ту галузі стосовно забезпечення кожній дитині рівного доступу до якісної освіти, довелося говорити не тільки про зміцнення матеріально-технічної бази школи, забезпечення її освітянськими кадрами, а й про безліч інших складових, без чого навчаль­ний процес сьогодні не можливий.

До речі, цього року керівник осві­тянського відомства столичної об­ласті має всі підстави відчувати себе „на коні”. Згадаймо, що першого ве­ресня сотні учнів трьох сільських шкіл (у Києво-Святошинському, Згурівському та Бориспільському районах), а також двох міських (у Білій Церкві та Обухові) розпочали заняття у нових приміщеннях. А до кінця цього року така ж подія очікує учнів ще чотирьох шкіл. Подібної „зливи” шкільних новосіль Київщи­на не бачила вже давно. Дещо послабшала й інша задавнена пробле­ма нашої школи — хронічне без­грошів'я. Цього року, за словами Віктора Бутника, на потреби галузі з усіх джерел фінансування вкладено понад 141,3 млн. грн. Причому лево­ву частку цих коштів (понад 87 млн. грн.) забезпечили місцеві бюджети.

Але і підстав для критичного аналізу тут не бракує. Зокрема сто­совно тих же дитячих садків, які ще кілька років тому масово закривали, передаючи їх приміщення іншим структурам, а тепер вимушені повер­тати дітям. Не менш болюче питання — і здійснення оптимізації шкільної мережі. І хоч про масове закриття шкіл в області не йдеться, проте і ок­ремі кроки в цьому напрямку засвідчили: без розуміння ситуації з боку місцевої влади та без підтримки гро­мади справі з місця не зрушитися.

Осінь — час підбиття підсумків й літнього оздоровлення дітей, про що доповів на нараді начальник облас­ного управління сім'ї та молоді Мак­сим Вітер. За його словами, цього ро­ку на ці потреби було виділено 102 млн. грн., причому майже половина з них — з позабюджетних джерел, що дозволила оздоровити 64 відсот­ки від загальної кількості дітей об­ласті. Значно вища частка оздоров­лених серед сиріт, дітей, позбавле­них батьківського піклування та дітей з багатодітних родин.

На думку начальника управління, охопити організованим оздоровлен­ням можна значно більше дітей, як­що відкривати в області наметові ди­тячі містечка, табори праці та відпо­чинку. На перший погляд, багато що залежить від рівня фінансування та щедрості спонсорів. А ось, примі­ром, у Кагарлицькому районі дове­ли, що і при менших витратах, ніж у декого із сусідів, можна оздоровити значно більше дітей.

Постійною турботою сімейно-мо­лодіжного відомства залишається і реалізація проекту „Зігрій любов'ю дитину”, ініційованого свого часу Президентом України. Нині у рамках цього проекту місцеві органи влади здійснюють опіку над 11-ма сім'ями, які мають по 10 і більше дітей. Йдеть­ся про конкретну допомогу у вирі­шенні для них наявних проблем із житлом, забезпеченням побутовою технікою, продуктами харчування, одягом, безплатним проїздом у гро­мадському транспорті. Особливо на­голошувалося на тому, що кожен з голів райдержадміністрацій має три­мати такі сім'ї під особистим контро­лем і що допомога їм не повинна пе­ретворитися на разову акцію.

Хід виконання іншого Указу Пре­зидента — „Про додаткові невідклад­ні заходи щодо створення сприятли­вих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями” представив учасникам наради начальник головного управління праці та соцзахисту населення Ле­онід Мартинюк. Якщо спрощено, то йдеться про забезпечення цим лю­дям вільного доступу якщо не до всіх благ цивілізації, то принаймні до найнеобхідніших з них. Мова про облад­нання пандусами та перилами входів до магазинів, лікарень, житлових бу­динків тощо, придбання автотранс­порту зі спеціальними підйомниками для інвалідних візків, про створення реабілітаційних центрів, спеціальних цехів для роботи інвалідів тощо. На жаль, ситуація змінюється дуже повільно. Бо, крім Броварів та Броварського району, начальник уп­равління не назвав практично жод­ного регіону, де б цим питанням зай­малися предметно і комплексно.

Обнадійливі досягнення і болючі проблеми медичної галузі області представив на нараді заступник на­чальника головного управління охо­рони здоров'я облдержадміністрації Олександр Глушаниця, назвавши цю галузь стратегічною, оскільки вона забезпечує людині право на життя.

Незважаючи на відомі труднощі, сьогодні тут є чим похвалитися і, передусім, стосовно зміцнення мате­ріальної бази охорони здоров'я. Ста­ють до ладу нові приміщення ліка­рень та ФАПів, оновлюються від­ділення у міських і районних медич­них закладах, збільшуються асигну­вання на потреби здоров'я. Але як використовується цей потенціал? Яка його віддача?

За словами посадовця, у той час, як обласні медичні заклади подекуди працюють з перевантаженням, по центральних районних лікарнях „про­гулюють” до 600 ліжок. Або якщо у се­редньому по області на оплату праці персоналу іде 76 відсотків загальної суми асигнувань на галузь медицини, то в деяких районах — до 81 -84 відсот­ків. Якщо в одному місці кількість штатних посад медпрацівників явно завищена, то в іншому (передусім у сільській місцевості) — взагалі нема кому працювати.

Не менш гостро, ніж в освітян, стоїть тут і питання забезпечен­ня людей житлом. Більше поло­вини медиків-черговиків очіку­ють власного даху над головою понад 10 років. Не випадково кількість вакансій у ЦРЛ не зменшується, хоча кожен чет­вертий в області вже досягнув пенсійного віку.

Серед найактуальніших для області є сьогодні і стан готов­ності до зими житлової та кому­нальної сфер. Начальник голо­вного управління житлово-комунального господарства і палив­но-енергетичного комплексу Га­лина Кулініч старанно перераху­вала кілометри очищених від сміття берегів річок та відремонтованого шляхового полотна, освітлених сільських вулиць та гектари ліквідованих стихійних сміттєзвалищ, але з усього вид­но, що ситуація тут дуже серйоз­на. І крім внутрішніх чинників, є чимало і зовнішніх — як, приміром, те ж близьке сусідство із столичним мегаполісом або пе­решкоди з боку підприємств-монополістів. Останнє стосується „Київобленерго”, яке, виявляється, певною мірою перешко­джає виконанню в області про­грами зовнішнього освітлення сільських вулиць. І все — через невизначеність прав власності на електромережі, опори, підстанції.

Як і більшість нарад, ця теж не обійшлася без інформування про стан погашення заборгованості з виплати людям зарплати. Якщо говорити тільки про райони і тільки про економічно активні підприємства, то тут,  за повідомленням начальника головного управління праці та соцзахисту населення Леоніда Мартинюка, в головних „героях” сьогодні ВАТ „Спецавіа” з Васильківського району та Триліський спиртоза­вод з Фастівського. У кожного з них — своя історія тривалої неви­плати сотень тисяч гривень зар­плати працівникам, безліч пояс­нень та обіцянок — і практично жодного зрушення. Тепер ці історії вивчатиме прокуратура.

Нинішній рік, як відомо, про­ходить під знаком сумної події — 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років. З цього приводу Ука­зом Президента України від 28 березня 2007 року було визначе­но відповідні заходи. Звітуючи про хід їх виконання, перший за­ступник начальника управління культури і туризму облдержадміністрації  Сергій  Рубаненко представив досить вагомий пе­релік того, що вже зроблено, по­чинаючи від організації дослідницько-пошукової роботи із залученням понад 480 пошуко­вих груп до відкриття у районах 507 пам'ятників та пам'ятних знаків на вшанування пам'яті жертв трагедії, від впорядкуван­ня місць масового поховання по­мерлих від голоду до організації допомоги ще живим його свідкам. Чимало різноманітних актів планується і надалі.

Зрештою, така багато­гранність розмови у стінах обл­держадміністрації — з персо­нальними дорученнями та реко­мендаціями — цілком зро­зуміла. Адже, як зауважила керівник області Віра Ульянченко, „нам відступати нікуди — за нами люди”.

Т. Бабич

Рубрика „Інвестиції”

Стаття „Співпраця, що породжує довіру”

Днями в с.Кузьминцях Кагарлицького району відбулася презентація ТОВ „Кузьминецький цегляний завод” за участю чеських інвесторів та представників органів влади області і району. Як неодноразово зазначали власники підприємства, метою презентації було виключно ознайомлення зі станом справ на заводі, офіційне відкриття якого заплановано на кінець осені. Втім, нове чеське обладнання вже майже готове до роботи, в чому переконалися і заступник голови облдержадміністрації Юрій Ковбасюк, і голова Кагарлицької райдержадміністрації Тамара Телеш, і численні гості як з чеської, так і з української сторін, представники регіональних та загальнодержавних ЗМІ. Всі вони з цікавістю оглядали нове обладнання під час екскурсії територією заводу, яку проводив технічний керівник проекту Любомир Ворол. Як з’ясувалося, за потужністю аналогів кузьминецькому заводу поки що немає ні в Україні, ні в Росії — він розрахований на виробництво 130 млн. цеглин за рік. 

Одним із головних завдань, які першочергово довелося вирішувати розробникам проекту, було зменшення потреби в енергоносіях. Довелося запроваджувати у виробництво сучасні технології енергозбереження. З цією метою на заводі зведено піч з так званою подвійною стелею. Все надлишкове тепло, яке з'являтиметься під час виробництва цегли, не випускатиметься трубою, а йтиме на сушіння продукції. До цеглин, що доставлятимуть з печі, можна навіть буде доторкнутися рукою, адже на виході вони матимуть практично кімнатну температуру, і це тоді, коли в центрі печі температура сягатиме близько 900 градусів. Іншою особливістю сушки є те, що в ній передбачено подвійну, а в деяких місцях навіть потрійну рециркуляцію повітря. Завдяки всьому цьому й досягатиметься зменшення кількості споживання природного газу на заводі в цілому.

Заступник голови ОДА  Юрій Ковбасюк високо оцінив ці нововведення у виробничому процесі. Він також подякував чеським інвесторам, особливо наголосивши на тому, що Київщина — один з провідних регіонів в Україні за обсягами вкладених інвестицій — завжди буде рада співпрацювати з чеськими партнерами.

— Ми сподіваємося на те, — зазначив заступник голови ОДА, — що згодом наші стосунки з чеськими інвесторами тільки посилюватимуться. У нас налагоджені контакти і підписані відповідні угоди про співпрацю зі столичними регіонами Словаччини, Угорщини, в наступному місяці подібна угода буде підписана і з польськими партнерами. Сподіваємося, що згодом з’явиться угода і зі столичним регіоном Чехії. Все це лише сприятиме залученню нових інвестицій в економіку області. І сьогоднішній приклад лише підтвердження цьому.

І дійсно, будівництво кузьминецької цегельні не відбулося б, якби не чеські партнери: компанія "ALTA", котра виступила і генеральним підрядником, і генеральним проектувальником, а також Чеський експортний банк, що надав кредит на будівництво та придбання обладнання для заводу. На цьому неодноразово наголошували власники групи компаній СМА, до якої належить і ТОВ "Кузьминецький цегляний завод", Тарас Онуфрик та Ігор Пархоменко. Цю думку підтримала і голова райдержадміністрації Тамара Телеш. Вона також подякувала як інвесторам, так і власникам заводу за стрімке будівництво нового підприємства й висловила впевненість на подальшу співпрацю між органами влади та бізнесом.

— Я дуже рада, — зазначила вона, — цій можливості всіх вас привітати у районі, на цьому новому підприємстві, рада й тому, що саме наш Кагарлицький район був обраний для інвестицій. Сподіваюся, що на цьому успішному прикладі співпраці чеського і українського бізнесу закордонні інвестори вкотре змогли переконатися, що в Україні можна і потрібно ефективно працювати. Тож успіхів вам, шановні, і не забувайте, що ми завжди вам раді. Приїжджайте до нас.

Те, що ця інвестиція в економіку Київщини не остання, підтвердили і чеські бізнесмени. Зокрема, президент компанії „ALTA” Владімір Плашев повідомив усім, що у вівторок український та чеський прем'єр-міністри підписали угоду про охорону іноземних інвестицій чеських суб'єктів в Україні. Тож є підстави вважати, що розпочався новий етап співпраці між Чехією і Україною — ще більш продуктивний і взаємовигідний.

О. Адаменко

Рубрика „Акція”

Стаття „33 хвилини” пам'яті”

— Знати правду — значить зна­ти себе. Для поневолення людини достатньо стерти її пам'ять: вкрас­ти згадки про минуле, минуле своїх батьків, дідів. Лише історич­на правда робить людину вільною та готовою до майбутнього, — з та­кими словами звернувся до учас­ників акції „33 хвилини” голова Богуславської районної державної адміністрації М.В. Євтушенко.

Микола Васильович у своєму виступі звернув увагу на те, що в місті і в районі до цього часу є пам'ятники і вулиці, названі на честь осіб, причетних до геноциду українського народу. І для вста­новлення історичної справедли­вості зараз здійснюється ряд за­ходів з демонтажу пам'ятників та перейменування вулиць.

Голова адміністрації закликав зробити правильний вибір на місцевому референдумі, який відбудеться 5 жовтня 2008 року з питання перенесення пам'ятника В.І. Леніну і встановлення на його місці пам'ятника засноннику міста — Ярославу Мудрому.

У акції взяли участь члени молодіжних громадських ор­ганізацій, молоді дослідники тих трагічних подій, учнівська та сту­дентська молодь.

Під удари метронома, голос дзвонів були зачитані спогади осіб, які пережили Голодомор 1932-1933 років.

У роках молоді плакати з назвами сіл, що постраждали від Голодомору, з зазначенням кількості загиблих, плакати з надписами „Україна пам’ятає”. У кожного в руках колоски пшениці, які люди при­несли для покладання біля пам'ятника жертвам Голодомору 1932-1933 років.

Акція „33 хвилини” завершилася хвилиною мовчання, після якої го­лова адміністрації та учасники акції поклали колоски пшениці до пам'ятника.

Для нас важливо, щоб кожен пам'ятав про невинні жертви.

Багатьма людьми здійснюва­лась і нині триває робота зі збору свідчень очевидців та інформації про загиблих. Пошукова робота у цьому напрямку триває постійно, кожного дня поповнюється Національна книга пам'яті. Кожне нове ім'я говорить про те, що ук­раїнський народ хоче знати своє минуле, прагне по крупинках зби­рати і відновлювати правду.

Подібні акції пройшли в усіх районних центрах області.

Інф „КП”

 „Київська правда”, № 102,  16 вересня,  вівторок

Рубрика „Добра новина”

Стаття „Одне свято на три села”

Відбулось воно у Литвинівці, що у Вишгородському районі. Саме тут відкривалася нова сільська медична амбулаторія сімейного типу не тільки для самої Литвинівки, а ще для двох сусідніх сіл — Лісовичі та Миколаївка. Біля амбулаторії, прикрашеної квітами, різнокольоровими кульками, зібралося люду — ну просто море. З усіх трьох сіл. Нарядні, радісні, у супроводі дітей, з квітами та прапорцями. Що ж — подія неординарна. В цих селах проживає понад півтори тисячі чоловік, є багато дітей як шкільного, так і дошкільного віку. Тож кваліфіковане, вчасне медичне обслуговування ой як потрібне. Нова амбулаторія забезпечить його стовідсотково. Окрім головного лікаря Олександра Приходька, який вже старожилом є у цих краях, ще вісім досвідчених медичних працівників — і лікарів, і середнього персоналу. До цього додайте, що амбулаторія прекрасно оснащена, є тут усі необхідні кабінети, апаратура, медикаменти.

Як водиться, приїхали на свято і почесні гості — голова Київської облдержадміністрації Віра Ульянченко, її заступник Ростислав Єрема, голова Вишгородської райдержадміністрації Анатолій Ольшанський, голова районної ради Ярослав Москаленко, головний лікар Центральної районної лікарні Віктор Павленко, інші керівники району, села, спонсори, які допомагали амбулаторію ремонтувати, реставрувати, доводити до того чудового стану, в якому вона того святкового дня постала перед людьми.

Віра Іванівна після урочистого розрізання стрічки, після оглядин новісіньких кабінетів, знайомства з персоналом підкреслила, що обласна адміністрація буде і надалі піклуватись про амбулаторію. І не лише про цю, бо у районі є ще чотири. А попереду нові новосілля. Губернатор області подарувала Литвинівській амбулаторії нову стоматологічну установку, апаратуру, холодильник. І це були не всі подарунки на новосіллі. Бо ж амбулаторії на перших порах потрібно багато всього, щоб добре налагодити процес лікування.

— Основним завданням нової установи, — сказав на відкритті головний лікар Центральної районної лікарні Віктор Петрович Павленко, — буде раннє виявлення усіх хворих, раннє діагностування, сучасне лікування. Ми будемо прагнути, щоб у жодному селі не було людей, до яких не дійшли медики. Саме це допоможе зменшити кількість таких важких захворювань, як туберкульоз, серцево-судинні, рак. Ще наша турбота буде про те, аби скоротилася смертність у районі і, звичайно, й у цих трьох селах, які отримали нову сучасну медичну амбулаторію. Попереду у нас відкриття амбулаторій у Козаровичах, у Синяку... А далі — побачимо. Принаймні ми хочемо вивести медичну галузь району в число передових.

Амбулаторію відкрито, оглянуто, з лікарями та медсестрами про все поговорено. А потім губернатор області вийшла до людей, які зібрались біля нової амбулаторії. Багато хто звертався до Віри Іванівни із запитаннями, на які вона відповідала докладно, аргументовано. Люди довго не відпускали її. А вона й не поспішала. І справді, нові амбулаторії відкриваються часто, але не кожного дня. І коли під час таких подій збирається багато людей, то і їм, і керівникам області є про що поговорити.

Що ж, у добру путь, литвинівська амбулаторіє, в добру путь колективе, який хоче зробити для людей так багато. І зробить. Принаймні дуже хоче.

О. Дейнеко

Рубрика „Репортаж”

Стаття „Чемпіонку Пекіна надихала на перемогу підтримка земляків”

Провідні спортсмени і тренери Київщини, а також представники громадськості взяли участь в святковому прийомі, що відбувся в Київській обласній державній адміністрації. Він був приурочений до Дня фізичної культури і спорту та став своєрідним підбиттям підсумків участі наших земляків у ХХІХ літніх Олімпійських іграх.

Зрозуміло, що в епіцентрі загальної уваги опинилася наша єдина медалістка пекінських змагань Інна Осипенко-Радомська. „Навіть в далекому Китаї ми відчували щиру підтримку рідного краю, — зізналася вона. — Повірте, це не просто слова до випадку — так було й насправді”.

Наша славетна веслувальниця завоювала в Пекіні олімпійське золото, за що була удостоєна ордена „За заслуги” ІІІ ступеня. Чотири роки тому в Афінах її скарбничка нагород увібрала в себе бронзову відзнаку та орден Княгині Ольги ІІІ ступеня, вручений на рідній землі вже після повернення з олімпійських мандрів. Прогрес очевидний. Але керівники Вишгородського району Анатолій Ольшанський та Ярослав Москаленко переконані: Осипенко-Радомська свого останнього слова в Олімпійських іграх ще не сказала.

Вони, звичайно, мають право й на такий висновок, оскільки саме Вишгородський район усіляко підтримував спортсменку в складній і вельми напруженій підготовці до пекінських випробувань. Тому нинішнє свято наближали й тамтешньою громадою — не голослівно, а конкретними справами.

Двадцять один атлет з Київщини взяв безпосередню участь в Олімпійських іграх 2008 року. Не  все склалося згідно з очікуваннями, хтось засмутив, а хтось і відверто розчарував. І все-таки маємо й чим пишатися. Осипенко-Радомська стала чемпіонкою. П'яте і дев'яте місця в змаганнях на треку посів білоцерківський велогонщик Володимир Дюдя. Восьмими фінішували гімнастки Олена Дмитраш і Вікторія Зубченко, веслувальник Сергій Гринь і легкоатлет Віктор Кузнецов, дев'ятою та десятою — колежанка останнього за спортивним амплуа Наталка Пигида... Всі вони, як і решта наших учасників олімпійських перегонів, отримали Почесні грамоти та цінні дарунки, а дехто ще й документи на отримання земельної ділянки під забудову.

— Посісти місце в чільному десятку на головних спортивних змаганнях світу — це й справді здобуток, що заслуговує на шану і визнання, — наголосив заступник голови Київської обласної держадміністрації Ростислав Єрема, вручаючи олімпійцям заслужені нагороди. — На жаль, в більшості випадків ваші успіхи досягнуті не завдяки, а всупереч, і держава неодмінно зробить правильні висновки з цього. Вірю, що ваші  майбутні спортивні тріумфи стануть такими ж звичними для всього світу, як смак української кухні та врода українських жінок.
— Шана вам за те, що ви гідно представили Україну в світі, бо ми народ гордий і в усьому прагнемо бути першими, — зауважила Лариса Піотрович, заступник голови Київської облради. І додала: „Коли ви перемагали в Пекіні, ми усвідомлювали, що це Великі Українці творять Велику Україну”.

Не залишилися в боргу й самі олімпійці: Осипенко-Радомська та Кузнецов передали від олімпійської делегації Київщини пам'ятні сувеніри та квіти керівникам області.

Святкова зустріч у приміщенні Київської обласної держадміністрації завершилася концертом вокального ансамблю „Роксолана”  та музичного гурту „Не журись”, укомплектованих учнями Київського обласного училища культури і мистецтв.

В. Валерко